Новітні українські вірші про війну: добірка від сучасних поетів

Сучасна українська поезія стала потужною зброєю, що підтримує бойовий дух нації та фіксує історичний біль війни. Ми зібрали найсильніші вірші, які допомагають не забувати про ціну нашої боротьби та надихають на подальший спротив.

Поетичні відлуння сучасної війни

***
Граються велетні в ігри свої небезпечні,
Сотнями списують долі маленьких людей:
«Тут – вже стріляти, а тут ще погрози доречні,
Там розіграємо козир старих і дітей!»

Карти тасують, фігури свої розставляють,
Крутять зухвало вони ігровий барабан,
Жваво й захоплено шанси свої розглядають,
Мають в кишені завжди запасний вони план!

Думають велетні: «Світ – це велика арена,
Нам пощастило нагайку тримати в руках!
Хай розповзається паніка, наче гангрена,
Владу утримати нам допоможе лиш страх!

Ми ж – на Олімпі, в броньованих тихих кімнатах
Дивимось шоу під віскі, коньяк чи вино.
Норми моралі? На них нам давно наплювати!
Люди – це просто ресурс, і на них все одно!»

Ігри тривають. Історія жорнами меле,
Нищить нещадно маленьких людей на Землі…
Але настануть часи справедливі. Ой, леле!
Будуть гіганти беззахисні, ниці й малі!

Всесвіт влаштований мудро, не їм зрозуміти:
Завжди у всьому тримається чітко баланс.
Нині ти велетень – завтра вже можеш змаліти,
Нищиш сьогодні – а завтра благаєш про шанс.

Кожна змарнована доля, розірване серце,
Кожна розтоптана іскра людського життя –
Все це сторицею, велетні, вам повернеться,
Й не допоможуть ні гроші, ані каяття!

Ви – не боги. І над вами є сили Всевишні,
Вас розіграють так само безжально у грі!
Й будуть судити за ваші провини колишні,
І не подивляться, ким ви були на Землі…
Автор: Вікторія Чорній

***
Весна змінила цьогорічні плани:
Щитом зі снігу вкрилася в імлі,
Немов забинтувала свіжі рани
Катованої ворогом землі.

З-під снігу пролісок проклюнувсь голий –
Частить від холоду серцебиття…
Цей ніжний паросток – тонкий і кволий,
Та в нім – невтримний поклик до життя.

Така невичерпна жага любові
В цій квітці, постраждалій без вини,
Що світлий дух її напоготові
Прискорити агонію війни.

Життєвий пагін пробиває мури:
Народжується в укритті дитя…
Звучить спів миру в Божій партитурі,
І Віра переможе небуття!
Автор: Анастасія Триш

Сила поетичного слова про трагедію

***
Іде війна своїм кривавим кроком,
Ординці нищать села і міста,
Та у боях запеклих і жорстоких
Народ на захист Батьківщини встав.

Вже чаша горя повниться по вінця,
Не можна, люди, звикнути до втрат:
Болить душа за кожного вкраїнця,
Та смерть дітей болючіша стократ.

Вмирають діти… Як звучить це дико!
Кого тепер смерть їхня не пройме?!
І крикнуть хочеться нелюдським криком,
Щоб світ здригнувсь і в жалості завмер.

Вмирають діти, українські діти –
Дивитись на таке немає сил.
І вже із потойбіччя, з того світу
Ми чуєм їхні тихі голоси…

Вмирають діти – йдуть у небо димне,
Бо навіть сонце ворог їм закрив.
Летять у піднебессі клином дивним,
Махаючи руками замість крил.

Безгрішні душі, чисті, непорочні –
У рай небесний всі вони летять
І дивляться своїм убивцям в очі
Як судді, що нічого не простять…
Автор: Микола Савенець

***
Прости мене, Боже, що так зневажаю!
Що ненависть в мене до ворога є,
Та як мені бути з цим, Боже, не знаю?!
Коли розривається серце моє.

Вбиває дітей він, руйнує країну,
Стріляють ракети по мирній землі.
Він нищить щоденно мою Батьківщину
Він знищує, Боже, творіння твої!

Усюди стріляє в садочки і школи,
Немає в нім зовсім ні краплі жалю.
Він атомну станцію тримає в облозі,
Щоб погубити планету Землю.

Прости мене, Боже! Насмілюсь, попрошу!
Нехай покаяння до нього прийде,
Нехай відповість, згідно діл своїх, Боже!
І свої війська він від нас відведе.
Автор: Тетяна Фетич

Поетичні надії на майбутню перемогу

***
В заплямованій кров’ю сукні,
Через випалені міста,
Крізь трагедію, біль і муки,
Залишаючи «нуль» зі ста,

Окропивши себе сльозами,
Несучи на руках дітей,
Дуже скоро ти будеш з нами,
В Україні, поміж людей!

Є важкою твоя дорога,
Але Бог тобі вкаже шлях.
Ми чекаємо, Перемого,
І у селах, і у містах!

Вся країна стиснула зуби
І тримає страшний удар.
Згинуть нелюди й душогуби,
Й разом з ними – московський цар!

Кожний клаптик землі святої
Згодом соняхом проросте.
Подолаєм пітьму в двобої –
Перемога до нас вже йде!
Автор: Вікторія Чорній

***
Для мене не букети на кону!
Я визнаю їх після Перемоги!
Мені мою заквітчану весну
Захисники виборюють під Богом!

Яке буває свято між смертей?!
Не хочу я палаючих тюльпанів,
Коли веду підвалами дітей
Із поглядами сивих ветеранів!

Коли чиєсь розстріляне життя
Моя сльоза оплакує пекуча.
Коли гримить вже звикле: «В укриття!»
Й надією тремтить стіна несуча.

Коли вже божевільно між новин
Шукаю силу духу й позитиву,
А поміж кров’ю скроплених світлин
Гартую душу, ранену і мстиву.

Коли не сукня і не макіяж
У дзеркалі вигулькують, а втома.
Коли вже й серце вбране в камуфляж,
Аби себе не видати нікому!

Коли у миті швидкоплинних снів
Я лихоманю – ніби амазонка:
Рубаю, ріжу, нищу ворогів,
Влаштовую їм засідки і гонки…

Коли ворожий пійманий десант
Приваблює, відкритий для розплати!
Коли жде кулі кожен диверсант…
Не квітів мені дайте – автомата!

Допоки я в країні, де війна,
Де мій народ під символом: «Тривога!»
Для мене свято і моя весна –
У жовто-синіх квітах Перемоги!
Автор: Тетяна Кісельова

Світло віри у близьку перемогу

Я вірую і вірю:
день прийде,
осяяний знаменнями звитяги,
благословенний силою відваги;
він неминучий –
той грядущий день.
Його початок
сповістять вгорі
дзвінкі хорали
й сурми переможні,
позначать ночі, темні і тривожні,
блакитним сяйвом
жовтої зорі.
Я вірую.
Це буде та зоря,
яку віки чекає
Шлях Чумацький:
вона згубилась у степах козацьких
чи заблукала у чужих морях.
ЇЇ буття
зіяло в небесах,
пробитих, наче кулею, навиліт,
і тільки місяць –
з Авелем на вилах –
шукав її в загублених часах.
Вона в путі,
ця втрачена зоря,
скривавлена в боях, з горнил пожежі –
вона долає полум’яні межі,
її сліди, мов літери, горять.
В скрижалях неба
з’явлена – як знак,
вона засяє,
зроджена у слові,
вона воскресне
в чаші – з хліба й крові.
Я вірую і вірю:
буде так.
Автор: Наталія Ковалик

Чому ми обов’язково переможемо

Ми неминуче здобудемо перемогу, бо на нашому боці правда, єдність та незламна воля до життя. П’ять основних причин нашої сили підтверджують неминучий крах ворога:

***
Причина перша: ми є з України,
За нас стріляє кожна п’ядь землі.
Розчистимо, приберемо руїни,
Ви ж проростете в житньому стеблі.

Причина друга: з нами Бог і правда!
Вдягають нас в сміливості броню!
Виборюючи нашим дітям «завтра»,
Ми знаємо, за що б’ємось в бою!

Причина третя: злість і біль, й зневага!
Вбиваючи ракетами міста,
Ви лиш вбиваєте останні краплі страху,
І пахне помстою загальна боротьба!

Четверта заховалась поміж вами,
ви – скормлені рашистськими грудьми,
народжені слухняними рабами,
ми – українськими і вільними людьми.

Причина п’ята, правда, не остання:
В нас кожен сам і всі тримають стрій!
Тож, вороги, прийміть наші вітання –
Сьогодні буде ваш останній бій.
Автор: Оля Добродій

Дякуємо талановитим авторам за ці щемливі рядки, що підтримують вогонь віри у серцях кожного українця. Перемога вже близько, бо ми стоїмо за свою правду.

Все буде Україна!